СВІТЛО, ЯКЕ НЕ ЗГАСНЕ: ПАМ'ЯТІ ДЕНИСА ПЕРОВА

ПЕРОВ ДЕНИС ЕВГЕНІЙОВИЧ

(30.10.1996-25.06.2026)

СВІТЛО, ЯКЕ НЕ ЗГАСНЕ: ПАМ'ЯТІ ДЕНИСА ПЕРОВА

Ще одна жахлива звістка про загибель героя, жителя селища Ладан, – Дениса Перова.

Перов Денис Євгенійович народився 30 жовтня 1996 року в селищі Ладан Прилуцького району Чернігівської області.

Нелегка доля випала Денису в житті. Вихованням його та старшого брата Антона займалася бабуся. Жили скромно, але чесно.

Навчався у Ладанській гімназії. Класний керівник та однокласники Дениса говорять про нього, як про веселого, доброзичливого та компанійського учня, товариша та друга. Здобувши базову середню освіту, він вступив до Ладанської філії Прилуцького професійного ліцею, де здобув професію слюсаря механо-складальних робіт та електрозварника ручного зварювання.

Отримавши професійну освіту, Денис пішов працювати на завод «Пожмашина». У 20 років добровільно вступив до лав Збройних Сил України, обравши шлях служіння своїй державі та відбував свою службу в одному з навчальних центрів селища Десна на посаді механіка-водія танка.

Денис був світлою, чуйною, відкритою та доброзичливою людиною. Люблячий син, брат, онук і племінник, він завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував. Захоплювався малюванням, писав вірші, мав добре серце та світлу душу.

Із початком повномасштабної війни в 2022 році  Денис став на захист України, проявивши мужність, незламність, силу духу та безмежну відданість Батьківщині.

В березні 2026 року Денис Перов отримав поранення та тяжку контузію. Після відновного лікування та реабілітації Денис знову повернувся до військової  служби.

18 червня 2026 року побратими його бачили востаннє, коли Денис, як оператор дронів, виходив на бойові позиції в один із населених пунктів Покровського напрямку Донецької області.

25 червня 2026 року під час виконання бойового завдання Денис героїчно загинув, до останнього залишаючись вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі. 28 червня 2026 року тіло загиблого Перова Дениса Євгенійовича було доставлено до Дніпровського військового госпіталю.

Він був людиною, чий життєвий шлях був міцно вкорінений у мудрості його бабусі. Ту науку гідності, любові та сміливості, яку вона заклала в нього змалку, він проніс через усе своє життя. І навіть ставши на захист України, він керувався саме цими незламними принципами.

У Героя залишилися рідні та близькі: тітка, брат, сестра, племінниця, а також маленька донечка Богдана, для якої він назавжди залишиться люблячим татом і справжнім Героєм.

Світла пам’ять про Дениса назавжди житиме в серцях рідних, однокласників, побратимів, друзів і всіх, хто мав честь його знати. Мужність, доброта та самопожертва Дениса Перова назавжди залишаться прикладом справжньої любові до України.

Війна забирає від нас справжній цвіт нації – молодих, мужніх патріотів України. Але Герої української землі не вмирають… Вони назавжди залишаються у пам’яті народу, у шелесті прапорів, у тиші рідних вулиць, у наших молитвах та серцях…

Вічна пам’ять Герою!