БІЛЬ ВТРАТИ НАЗАВЖДИ У НАШИХ СЕРЦЯХ

Петріченко Анатолій Олександрович

(11.10.1988 - 02.03. 2022)

БІЛЬ ВТРАТИ НАЗАВЖДИ У НАШИХ СЕРЦЯХ

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив і люблю Україну,

Вона, як і ти, була в мене одна...

Нині ми вшановуємо пам’ять справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще.

Нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради тріумфу справедливості пожертвував собою.

Ми, українці – народ, який має древню історію, багату культуру і калинову мову, які треба захищати. Страшна війна вже стільки горя посіяла на нашій землі, що й годі сказати… Не оминуло горе і Ладанську територіальну громаду. Таких мужніх, відданих, сміливих чоловіків провели в останній  путь земляки.

Ця клята війна у перші дні повномасштабного вторгнення без жалю забрала життя сміливого воїна Анатолія Петриченка.

Анатолій народився 11 жовтня 1988 р. у селі Брагінці Варвинського району Чернігівської області.

Вчився в загальноосвітній школі в селі Озеряни. У 2006-2009 рр. навчався у Дніпродзержинському індустріальному коледжі, після чого продовжив навчання у Прилуцькому професійному ліцеї. У 2013 році з червоним дипломом закінчив Дігтярівський ліцей.

У 2014 р. захищав Україну від російського фашизму в рамках антитерористичної операції на Сході країни.

А 25 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Загинув 28 лютого 2022 року внаслідок обстрілу під час виконання бойового завдання. Був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У нього залишилася дружина, двоє малих діток, батьки, брат, друзі та рідні, у серцях яких він назавжди – молодий, добрий, чуйний, чесний та відважний.

Біль втрати назавжди залишиться в серцях рідних, близьких, знайомих.

Світла пам'ять Анатолію. Наша глибока шана патріотизму, цінностям свободи та незалежності.