Пам'ять про них не згасне…

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив і люблю Україну,

Вона, як і ти, була в мене одна...

Нині ми вшановуємо пам’ять справжніх патріотів, які стали до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну, віддавши найдорожче, що мали, - своє життя. За нас віддали, аби ми жили краще.

Нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради тріумфу справедливості пожертвував собою.

Ми, українці – народ, який має древню історію, багату культуру і калинову мову, які треба захищати. Страшна війна вже стільки горя посіяла на нашій землі, що й годі сказати… Не оминуло горе і Ладанську територіальну громаду. Таких мужніх, відданих, сміливих чоловіків провели в останній  путь земляки.

Петріченко Анатолій Олександрович,  11.10.1988 - 02.03. 2022

Ця клята війна у перші дні повномасштабного вторгнення без жалю забрала життя сміливого воїна Анатолія Петриченка.

Анатолій народився 11 жовтня 1988 р. у селі Брагінці Варвинського району Чернігівської області.

Вчився в загальноосвітній школі в селі Озеряни. У 2006-2009 рр. навчався у Дніпродзержинському індустріальному коледжі, після чого продовжив навчання у Прилуцькому професійному ліцеї. У 2013 році з червоним дипломом закінчив Дігтярівський ліцей.

У 2014 р. захищав Україну від російського фашизму в рамках антитерористичної операції на Сході країни.

А 25 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Загинув 28 лютого 2022 року внаслідок обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу села Ольшана (урочище Діброва) Прилуцького району Чернігівської області. Був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У нього залишилася дружина, двоє малих діток, батьки, брат, друзі та рідні, у серцях яких він назавжди – молодий, добрий, чуйний, чесний та відважний.

Біль втрати назавжди залишиться в серцях рідних, близьких, знайомих. Світла пам'ять Анатолію. Наша глибока шана патріотизму, цінностям свободи та незалежності.

Я гордий тим, що українець зроду,

Що українською молюся і співаю.

Освідчуюсь тобі в любові мій народе,

І лиш тобі на вірність присягаю...

Нині Україна відстоює свою державність і цілісність, виборюючи її кров’ю. У кривавих боях народжуються нові герої, люди, які сьогодні творять історію своїми вчинками, віддаючи своє життя за вільну, єдину, незалежну Україну.

Коли ворог прийшов на поріг нашого дому, справжні патріоти стали на захист своєї Батьківщини, своїх рідних. Але, на жаль, багато з них поклали на жертовний вівтар війни своє життя. Пам’ять про тих, хто вже ніколи не переступить поріг рідної домівки, житиме вічно. Їхні жертви не були марними. Своїм життям і геройською смертю вони засвідчили безмежну любов до України. Заради її щасливого майбутнього вони пожертвували найціннішим, що є в людини – власним життям.

Рубан Віктор Володимирович,  11.07.1984  - 10.03.2023

І майже через рік в громаду знову летить сумна звістка про загибель земляка - Віктора Рубана.. Народився Віктор в селі Подище у 1984 році. У 2001 р., закінчивши Подищанську школу,  вступив до Дігтярівського СПТУ №32. 

У 2002 р.  був призваний до лав армії міста Гайсин. Потім працював охоронцем  в одному з Київських університетів.

У 2008 р. одружився. Був батьком двох прекрасних доньок.

У 2014 р. Рубан Віктор півтора року захищав нашу країну на Сході в зоні бойових дій та був учасником АТО.

З початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 05 березня 2022 р. пішов добровольцем та став на захист України. 

Загинув 10 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Поховали героя 22 березня 2023 року в рідному селі Подище.

Висловлюємо щирі слова співчуття рідним та близьким Віктора. Нехай душа загиблого захисника знайде вічний спокій…

Мій тато не повернеться додому...

Він — ангел, і тепер — на небесах...

Я вдячний Богу за такого тата!

Як жаль, що він тепер лиш у думках.

Ніколи не візьме мене на руки

І пісню він уже не заспіва.

Я вдячний долі за такого тата!

Як жаль, що він тепер лиш спогляда..

Щербаков Андрій Юрійович, 6.07.1974 - 3.04.2023

Сумна новина знову надійшла в громаду вже 3 квітня 2023 року. На щиті повертався додому мужній воїн  Андрій Щербаков, 1974 року народження. Народився Андрій в селищі Ладан Прилуцького району Чернігівської області.

У 1981 р. пішов в перший клас Ладанської середньої школи, після закінчення якої був призваний до лав армії міста Чоп.

Довгий час працював зварювальником в ТОВ «Пожмашина». У 1995 р. одружився. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 25 лютого 2022 р. пішов добровольцем та став на захист України.  Мав позивний «Саманта». 

Загинув 03 квітня 2023 року на Сході каїни від ворожої снайперської кулі. Попрощалися з героєм 8 квітня 2023 року в селищі Ладан. У Андрія залишилася дружина та двоє прекрасних дітей.

Він назавжди залишиться в серцях земляків доброзичливим, усміхненим, чесним, порядним, відповідальним, великим патріотом України.

Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував. Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі.