ЧЕРНИШ ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

ЧЕРНИШ ОЛЕГ ВІКТОРОВИЧ

(31.12.1979 - 04.04.2024)

Безжальна, жорстока війна щохвилини нагадує про себе… Біль сповнює серце. Невимовний сум обгортає душу. Щодня Україна втрачає найкращих синів та доньок. Трагічні звістки з фронту затьмарюють світ: горе, відчай і біль гірких втрат…

16 липня 2025 року назавжди прощаємося з Олегом Чернишом, який 04 квітня 2024 року героїчно, з честю та гідністю, загинув в бою за Україну під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

Олег був не просто військовим. Він був сином, братом, батьком, незамінним товаришем та другом… Людиною з великим серцем, чесним словом і мужнім духом. Він не шукав слави – він шукав правди. І коли Батьківщина покликала – він став у стрій, не вагаючись. Його шлях був шляхом воїна світла – чистого у помислах, твердого у переконаннях. Він захищав свою землю, своїх побратимів, кожного з нас... І, на жаль, заплатив за це найвищу ціну – власне життя.

У 2016 році, коли Україна потребувала оборони, Олег без вагань став до лав добровольців та захищав рідну Батьківщину. Воював у зоні проведення АТО, проявивши вірність і мужність присязі.

Наш герой, пам'ять про якого буде жити вічно, народився 31 грудня 1979 року в місті Єланець, що на Миколаївщині. У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав до Кіровограду (нині – Кропивницький), де навчався в місцевому ліцеї.

Олег зростав вихованим та дисциплінованим, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству та відпочинок з однолітками.

Закінчив школу в Компаніївському районі Кіровоградської області.

Після школи проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України в селищі Мерефа Харківської області.

Життя після армії пов’язав з транспортом – працював водієм в колгоспах різних районів.

У 2003 році разом із родиною переїхав до села Богданівка Прилуцького району Чернігівської області.

У 2004 році одружився. У 2005 році народився син Дмитро.

У 2008 році Олег переїхав до міста Прилуки, де продовжив займатися улюбленою справою – працював водієм в меблевому магазині. Після початку повномасштабного вторгнення Олег знову став на захист рідної землі – цього разу як досвідчений боєць, який усвідомлював ціну свободи. За свою службу отримав відзнаки.

Без батька залишився син Дмитро. Без рідної душі – брат Олександр та сестра Ольга.

Цей біль не вмістити в слова. Цю втрату не залікує час.

Нехай спочиває з миром наш Герой! Наші серця кричать від болю і плачуть від усвідомлення того, що смерть назавжди забирає найкращих.

Ціною свого життя Олег здійснив найбільший подвиг справжнього патріота – віддав своє життя за цілісність та незалежність України. Відтепер навіки-вічні його ім’я буде вписане в історію нашої громади та всієї країни як захисника, як справжнього Героя!

Схилімо голови в хвилині мовчання за Олегом, за всіма захисниками та захисницями, які в боротьбі з російським агресором віддали найдорожче – своє життя!